- Хто так шумить? - невдоволено пробурчав він, і побіг до того місця, звідки долинали рохкання і вереск двох дурних маленьких поросят.

Як раз в цей час Ніф-Ніф, який вовків бачив тільки на картинках, говорив братикові:

- Ну, які вовки можуть бути в нашому лісі!

- А якщо вовк з'явиться, то ми схопимо його за ніс, ось він у нас буде знати! - підспівав братикові Нуф-Нуф, який

теж в житті ніколи не бачив живого вовка.

- Так, ми б його спочатку повалили, потім зв'язали мотузками, а потім ще ногою його попинали б. Ось так, ось так! - хвалився Ніф-Ніф і показав братикові, як вони стали розправлятися з вовком.

І два порося знову заспівали:

- Нам не страшний сірий вовк,

Сірий вовк, сірий вовк!

Де ти ходиш, дурний вовк,

Старий вовк, страшний вовк?

І як раз в цей час справжній вовк вийшов з-за великого дерева. У нього була така зубата паща, такий грізний вигляд, що спинок у Ніф-Ніфа і Нуф-Нуфа пробіг холодок, а їх закручені в колечко тонкі хвостики затремтіли дрібно-дрібно. Від страху бідні поросята навіть не могли поворухнутися.

Вовк зібрався, клацнув зубами, приготувався до стрибка, і тільки тут поросята схаменулися, і кинулися навтьоки, верещачи на весь ліс.

Ніколи в житті поросятам ще не доводилося бігати так швидко! Вони виблискували п'ятами, піднімали хмару пилу і бігли, продираючись крізь кущі кожен до свого будиночка.

Першим до свого солом'яного будиночка добіг Ніф-Ніф. Він встиг заскочити в свою хатину і зачинити двері перед самим носом вовка.